«Людолови» Зінаїди Тулуб: історичний роман з трагічною долею

Зінаїда Тулуб починала як російськомовна письменниця й лише згодом свідомо перейшла на українську. Вона народилася 1890 року в Києві, в освіченій сім’ї, яка підтримувала зв’язки з мистецьким середовищем. У родині спілкувалися російською мовою, і культура, яка оточувала майбутню письменницю, також була російською. Тож не дивно, що перші літературні спроби Тулуб робила рідною для неї мовою. Російськомовні твори Тулуб здобули певне визнання: їх публікували у провідних часописах, поезію вона навіть декламувала зі сцени Київської опери. Твори Тулуб високо оцінював Іван Бунін, яким письменниця захоплювалася.

Водночас Зінаїда Тулуб мала міцні українські корені: дідусь був причетний до Кирило-Мефодіївського товариства, а дядько був автором «Словника псевдонімів українських письменників». У 1920-х письменниця захопилася українською історією та культурою, опанувала українську мову настільки, що почала писати нею.

Події 1917 року змусили Тулуб утримувати всю родину. Вона бралася за будь-яку посильну роботу: читала лекції для військових Київщини й Одещини, завідувала літературним відділом ВУФКУ, була інструктором Київського губфінвідділу, багато перекладала, писала кіносценарії. З 1926 року вирішила повністю присвятити себе літературній діяльності.

Наприкінці 1928 року за порадою Павла Тичини Зінаїда Тулуб подає до Держлітвидаву заявку на фінансову підтримку для письменників, пропонуючи на вибір дві теми: виробничу й історичну. Вибрали останню, тому письменниця фанатично взялася працювати: по 14 годин на добу, прочитала 92 тисячі сторінок десятьма мовами, вивчила близько 6 тисяч архівних і музейних пам’яток і документів, їздила на Кримський півострів і на терени, де колись існувала Запорозька Січ. Зверталася по консультації та матеріали до видатних істориків: М. Грушевського, Д. Яворницького, Д. Багалія, А. Кримського та ін. Писала паралельно дві версії «Людоловів»: українською та російською (про всяк випадок). Та шлях цього роману до читача виявився тернистим.

Перший том «Людоловів» отримав схвальний відгук від редактора видавництва «Молодий більшовик» Г. Костюка; його готували до друку на жовтень 1933 року. Проте коліщата сталінської репресивної машини набирали обертів: багатьох співробітників видавництва заарештували. Щоб уникнути проблем, керівництво просто розсипало гранки вже готового до друку роману. Тоді Зінаїда Тулуб звернулася до М. Горького з проханням прорецензувати роман і допомогти видати його — тут стала в нагоді російськомовна версія роману. Авторитетне слово «пролетарського письменника» допомогло.

Перший том «Людоловів» побачив світ наприкінці 1934 року і вийшов великим тиражем — 20 тисяч примірників. Другий том друкували розділами протягом 1936 року в журналах «Радянська література», «Советская литература», «Штурм», а окремим виданням його оприлюднили в лютому 1937 року. На Зінаїду Тулуб звалилася шалена популярність: у бібліотеках за романом утворювалися черги, його рекомендували як посібник з історії ХVI–XVII ст., а на всесвітній виставці в Парижі два томи роману увійшли до десятки кращих книг від України. Авторку навіть преміювали патефоном і поїздкою пароплавом «Комунар» по Дніпру від Канева до Херсона, йшлося також про вручення ордена.

Усе кардинально змінилося вже в липні того ж 1937 року. У житті Зінаїди Тулуб почалася «вимушена перерва у творчості» — саме так це тривалий час називали радянські біографи письменниці. Її заарештували за звинуваченням у належності до контрреволюційної організації «Виборчий центр», що нібито здійснював підривну агітацію напередодні перших радянських виборів до Верховної Ради СРСР. Книги Тулуб вилучили з книгарень і бібліотек. У вересні її засудили до п’яти років тюремного ув’язнення та п’яти років заслання з конфіскацією всього майна. Спочатку Ярославська тюрма, а потім табори Севлагу (система Північно-східних таборів на Колимі). Тулуб писала численні листи до владних структур, марно сподіваючись на справедливість. Вона навіть уявити не могла, що 1947 року за той самий нескоєний злочин її повторно засудять на ще 10 років. Лише у вересні 1956 року, після сталінських таборів і степів Казахстану, письменниця змогла повернутися до рідного Києва. Там вона ще встигла написати роман про Тараса Шевченка «В степу безкраїм за Уралом» і спогади «Моє життя».

Проте на Зінаїду Тулуб чекало ще одне випробування. У 1957 році, щоб уникнути тиску, вона створила нову редакцію «Людоловів», у якій усунула низку «недоліків». Зокрема, це стосувалося інтерпретації козаччини як історичного й соціального явища. Проте навіть поміщений у парадигму радянської ідеології, роман перемагає навʼязані згори схеми. У ньому письменниця змінює наголоси й розламує історичні кліше.

Спочатку Зінаїда Тулуб хотіла написати односюжетний роман-біографію про гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, але поступово розширила його до багатопроблемного панорамного історичного полотна. У центрі твору — історія кохання Петра Сагайдачного й Насті Лісовської. Вродлива дівчина, пройшовши жахи невільничого ринку, стає дружиною турецького султана. Втративши надію на порятунок, Настя змінюється, стає підступною та владолюбною Гюль-Хюрем. І хоча персонажка Насті не має історичного підґрунтя, а радше є збірною інтерпретацією доль Насті Лісовської та Хатідже Турхан, саме роман «Людолови» потужно утвердив міф про Роксолану.

Зінаїда Тулуб прагнула дотримуватись історичної достовірності (хоча не обійшлося і без авторських гіпотез) і створити яскравих персонажів, які відповідали б зображуваному часу. При цьому їй вдалося уникнути ідеалізації, мелодраматизму та спокуси однобічного осуду історичних постатей. Письменниця не вішає ярлики «хороший» чи «поганий», її персонажі багатогранні та психологічно переконливі. На противагу усталеному в тодішній історичній романістиці образу козаків як героїв-борців і народних месників, готових пожертвувати життям заради народу, Зінаїда Тулуб акцентує увагу на тому, що вони живі люди зі слабкостями та сильними сторонами. Авторка розкриває їхні душевні вагання, непевність, розчарування і відчай. У «Людоловах» Тулуб безсумнівно підкреслює позитивні аспекти діяльності козаків, проте не соромиться звертати увагу і на їхні негативні сторони. Наприклад, описуючи напади козаків на Крим, вона розповідає, як вони спустошували кримські міста, чинили насильство над жінками й захоплювали трофеї, зокрема і «живий товар».

У «Людоловах» Зінаїда Тулуб змальовує українську історію в широкому міжнародному контексті та майстерно зображує етнографічні, побутові й соціальні аспекти життя не тільки в Україні, а й у Польщі, Туреччині, Криму й Московії. Це позначається на композиції роману: є цілі розділи, присвячені життю різних народів.

Соціальні питання також мають велике значення для авторки «Людоловів»: вона створює образ Січі, що приваблює людей, оскільки там можна відчути справжню свободу й самостійність, асоційовану з вольницею. Воля є основною домінантою роману, універсальним поняттям, що визначає вчинки та психологію героїв, їхній внутрішній світ і моральність. Водночас роман дає зрозуміти, що запорозьке товариство мало чітку ієрархію, соціальну структуру, правила й закони поділу здобичі, завойованої в битвах.

Тулуб розгортає перед читачем панораму співіснування різних прошарків тогочасного суспільства, де соціальні протистояння посилюють національні й релігійні конфлікти. Хто ж такі ці «людолови»? Цим словом ще в судових актах, українських літописах і польських джерелах називали загони ногайських татар, які нападали на Україну. Однак це набагато ширше поняття, яке дозволяє письменниці порушити цілий комплекс історично-соціальних проблем. Під цим терміном Тулуб розуміє «всіх, кому потрібні робочі руки».

У романі чільне місце належить культурі. Авторка зображує такі історичні події, як створення Київського братства, заснування друкарні в Києво-Печерській лаврі, висвячення патріархом Феофаном митрополита і єпископів для православної церкви в Україні та Білорусі. А сам Сагайдачний постає не лише як воїн, а й як культуртрегер. У «Людоловах» чітко відчувається дух української громади, яка стверджує важливість просвіти народу, цінність книжкових знань, необхідність соціальної рівності й істинної духовності, протиставленої поверховій релігійності. Авторка також порушує питання становища жінки в тогочасному суспільстві.

«Людолови» називають поворотною віхою в історичній прозі. Зінаїда Тулуб зуміла написати роман, у якому епічний розмах відтворення історичних подій гармонійно поєднується з глибоким психологічним аналізом персонажів. Її майстерність проявляється в тонкому й емоційному проникненні у свідомість і почуття образів історичних постатей, що надає «Людоловам» особливої виразності й чуттєвості. Хочеться вірити, що українські читачі перевідкриють і полюблять цей захопливий роман.