«Я також жартував над психологами». Чи звертаються чоловіки по допомогу та де шукати підтримку?

«Я ж не слабак»

«Зараз дивлюсь на хлопців, які жартують про психологів, і думаю, що колись і я таким був. Теж не хотів, щоб “в моїх мізках копирсалися”», — розповідає 51-річний киянин, ветеран російсько-української війни Андрій Шершиков.

Чоловік родом із Донецька. Коли почалася війна, став на захист України. Пробув на службі з 2014 по березень 2017 року. З початку повномасштабної війни, вже маючи групу інвалідності, знову приєднався до війська. Наразі звільнений зі служби за станом здоров'я, працює в «Київ мілітаре хабі».

Перший досвід роботи з психологами для Андрія не був вдалим. Він згадує, як у госпіталі в 2015 році йому та іншим військовим роздали анкети, які потрібно було заповнити. Тоді, каже, психологічна робота і закінчилася. Це викликало відразу до психологів загалом, тому що думав: «Так знову прийдуть зі своїми анкетаками, а далі що?».

Мій шлях до психолога був довгим. Я зрозумів, що руйнуються родинні зв'язки, соціум, в якому я перебував. Всі нормальні люди хочуть жити добре, а те, що відбувалося зі мною, цього не давало.Андрій Шершиков, ветеран російсько-української війни

Після першого звільнення зі служби ветерана «накривало» щоразу, коли він згадував певні події, особливо пов'язані з втратами. Щоб впоратися з цим, «просто біг у магазин за чаркою». Але в якийсь момент відчув, що «ця чарка стала заважати жити нормально».

«Я сам до цього прийшов, от реально сам. Бачив, що дружина страждає… Я не пам'ятаю точно, коли почав зустрічатися з психологами. Але ключове те, що це було моє внутрішнє рішення», — розповів Андрій.

Ветеран у психотерапії вже восьмий рік. Спочатку працював зі спеціалістами тривало, а зараз звертається точково, коли є конкретний запит. За цей час чоловік змінив не одного спеціаліста, щоб зрозуміти, з ким йому комфортно працювати. Зараз йому не соромно про це говорити, але тоді нікому з побратимів не розповідав про сеанси з психологами, адже «не слабак».

Чоловічі страхи війни

В Україні працює гаряча лінія психологічної підтримки для чоловіків — 2345. Спеціалісти зібрали дані про запити, що надходять до них. Виявилося, що найпоширенішою причиною звернень (53,15%) є проблеми психоемоційного характеру. Йдеться про тривожні розлади, депресивні стани, неможливість контролювати свій гнів, розлади настрою тощо.

«Людям важко справлятися з відчуттями, які у них всередині», — коментує військовий психолог Вікторія Вінтоняк. Говорить, що іноді чоловікам потрібна професійна підтримка, щоб допомогти розібратися, що робити в конкретній кризовій ситуації.

Війна не закінчується, вона триває. Дуже важливо нарешті прийняти цю ситуацію і адаптуватися до неї. Вибудувати для себе орієнтири, як у цьому новому світі жити. Тому що так, як було раніше, точно вже не буде. І часто, коли це опір, мовляв «Я не хочу» або «Я не впораюся», він якраз і викликає певні розлади.Вікторія Вінтоняк, військовий психолог

На другому місці — проблеми у стосунках з партнерами (26,21%). Чоловіки звертаються через відчуття самотності, конфлікти, розлучення, зраду, відсутність розуміння, а також перешкоди в спілкуванні з дітьми.

Вікторія Вінтоняк дивується, що зараз у неї запитів на парні консультації більше, ніж на індивідуальну роботу, як це було раніше. Ініціаторами таких консультацій переважно є жінки, однак їм не потрібно вмовляти чоловіків, адже ті охоче погоджуються.

«Зараз дійсно багато розлучень, тому що цінності змінюються. Людина, яка повертається з фронту, змінюється природно. Зараз на партнерів і партнерок тих людей, які перебувають на фронті, лягає вся домашня робота і відповідальність за дітей. Це теж величезне навантаження. Ще й страх за кохану людину. І тут цей чоловік повертається і виявляється, що він змінився: побутові питання для нього неважливі, головне — боротьба», — пояснює психолог.

Окремо в статистиці виділені проблеми зайнятості (17,35%). Чоловіки телефонували на гарячу лінію через проблеми самореалізації та втрати роботи.

Наступний блок — залежності (11,85%). Цікаво, що майже ніколи чоловіки не телефонують зі словами «У мене залежність. Допоможіть мені впоратися з нею». Частіше звертаються з іншим запитом, а спеціаліст вже під час розмови розуміє, де корінь проблеми.

Вікторія Вінтоняк пояснює: чоловікам соромно визнати свою алко-, нарко- чи іншу залежність. Також заважає відсутність суспільної культури і розуміння, що залежність — це хвороба, і людина не може самостійно з нею впоратися.

Ось якщо в інших країнах суспільство визнає, що таким людям потрібна кваліфікована допомога, у нас до сих пір існує така тенденція: «Якби ти хотів, ти б кинув». В деяких аспектах це може і працює, якщо дійсно людина сама цього хоче. Але без мотивації ми не можемо цього досягти, і терапія не буде ефективною. Але іноді людині потрібно підсвітити, що, можливо, йому потрібна певна допомога.Вікторія Вінтоняк, військовий психолог

Останній блок звернень — проблеми, пов'язані з військовими діями. Тут йдеться про втрату життєвих орієнтирів, матеріальних цінностей, місця проживання, страх мобілізації.

Серед чоловіків-військових, як уточнює Вікторія Вінтоняк, відсоток звернень з питань, пов'язаних зі службою, значно вищий. Мовляв, коли людина довгий час перебуває в армії і не бачить свою сім'ю, це однозначно обумовлює проблеми в парах і впливає на всі інші сфери життя.

«А от цивільних чоловіків, які до мене зверталися, цікавило, як психологічно підготуватися, якщо завтра, наприклад, прийде пов