«Все життя гумористом! Господи! Можна з розуму зійти від смутку!» Остап Вишня

Це силовики прийшли заарештувати гумориста Остапа Вишню. 26 грудня 1933 року вони відвідали харківський дім «Слово», де він жив з дружиною, актрисою Варварою Маслюченко, та її дочкою від першого шлюбу Марією (вдома її називали Мурочкою). А ще там були собаки. Ціла кімната, відведена для мисливських псів. Чого варта була Цяця, «розміром із хорошого теля». Вона завжди дружелюбно зустрічала гостей, залишаючи на їхніх ногах синці від твердого, як шматок дроту, хвоста.

44-річний Вишня, з «вже короткою шевелюрою, яка так схожа була на лисину, з трохи булькатими добрими очима», поблід, але тримався спокійно. Попросив у дружини свіже нижнє білизна. Вона навантажила чоловіка: подушка, білизна, книги, незакінчений переклад п'єси, останні 40 рублів, які були вдома. Один із прибулих роздягнувся і по-господарськи сів за письмовим столом у кабінеті. Він добродушно дозволяв брати все, що просили.

Перед тим як надіти пальто, письменник зайшов у туалет, закривши двері. Один з наглядачів рвонув їх на себе і став за його спиною.

На порозі домробітниця Соня запитала: «Куди ви забираєте господаря?». Вишня її заспокоював. Коли його забрали, в домі почався обшук.

А на наступний день слідчий оголосив, що арешт не є непорозумінням і звинуватив гумориста в контрреволюційній діяльності та тероризмі. Нібито він входив в «Українську військову організацію» і планував вбити другого секретаря ЦК КПУ Павла Постишева.

Вишня вважає це безглуздям і на допиті жартує на питання.

— В якому приміщенні ви збиралися вистрілити у вождя народу?

— Найбільше люблю вбивати вождів на свіжому повітрі!

Вже через три тижні у своїх свідченнях він погоджується з усім, в чому його звинуватили.

Прокурор передає справу «Губенко, він же Остап Вишня» на розгляд судової трійки.

Пропозиція — «РОЗСТРІЛ».

Кілька щасливих років у Харкові

Павла Губенко могли вбити набагато раніше. Скажімо, в 1920-му, коли його закрили у в'язницю за те, що був в армії Української Народної Республіки. Причому великим начальником: в армії Петлюри під його керівництвом знаходилися всі залізничні госпіталі, переповнені хворими тифом воїнами армії УНР та Української галицької армії.

По підвалах було чимало катівень, де чекісти розстрілювали людей, не особливо розбираючись. Через кілька місяців його буквально витягнув звідти Василь Еллан-Блакитний, який мав славу літературного продюсера і реальну владу. Кому-то з молодих талантів допоміг з житлом, кому-то — з роботою.

Павла Губенко він взяв до себе фейлетоністом у газету «Известия ВУЦИК». Той перетворюється на Остапа Вишню. Багато письменників того часу брали псевдоніми. Чому Вишня — версій багато: то чи ягоди любив, то чи «Садок вишневий коло хати», то чи придумалося для краси.

З тих пір його чекає кілька щасливих років у Харкові, коли буде майже все: любов читачів, влади і жінка, яку любить. Буде слава, багатство. Тільки свободи не буде. Вишня ніколи не буде почувати себе вільним.

За ним завжди будуть слідкувати і доносити. Навіть найрідніші. Той же багаторічний приятель Юрій Смолич, який напише пізніше захопливі спогади про Вишню, той же Павло Тичина, сусід по дому «Слово». Будуть доповідати, з ким зустрів Новий рік, про що говорив, з якою жінкою живе, де працює і з ким випиває.

Ось свідчення «агента» Тичини за жовтень 1928-го, після повернення гумориста з Німеччини та Польщі, де він лікувався: «Остап Вишня під час зустрічі з приятелем Лебеденком трохи не розплакався і, піднімаючи очі вгору, сказав: “Яка чудова річ воля, знаєте, наш Радянський Союз — це тюрма, а Європа — рай”. „”І, побачивши все це, ви будете бардом червоного пана?” — спитав Лебеденко. “Що ж робити, така моя собача доля”, — сумно заявив Вишня».

«Так хто ж всеукраїнський староста?»

Вишня знає про слідкування. Але життя бере своє: молодий, енергійний, талановитий і дуже працьовитий; його «усмішки» — жанр, який він вигадав сам — друкує кожна всеукраїнська газета. Одна за одною виходять книги, до 1928 року 25 збірок, які незабаром об'єднають в чотиритомник! Загальні тиражі досягають до мільйона примірників — друге місце після Тараса Шевченка. За це його називають «королем тиражів».

«Я дуже хочу, щоб мій народ усміхнувся, щоб хоч одна зморшка на його лобі розгладилася. Господи, до чого все просто», — пише Вишня.

Його простий неприхотливий гумор подобається. Усмішок читачі чекають, а газети, де їх немає, і розгортати не хочуть. Щоб ознайомитися з ними, одні вчаться читати, інші опановують українську.

В чому ж секрет?

Він веселий, щирий, відкритий, дотепний від природи. Одна з знайомих згадувала: «Войдеш, бувало, в кімнату і одразу знаєш, де Павло сидить. Звідти щохвилини лунав вибух сміху».

Його двоюрідний брат Микола Балаш писав: «Павло вміє дуже майстерно розповідати, анекдотів знає безліч, тільки й сипле дотепами. Вже 4 години ранку, а ми ще не спимо, бо розповіді та анекдоти дуже смішні, і я все прошу: “Розкажи, Павле, ще”».

Майк Йогансен так говорив про Вишню: «99% українців склада