«Військові другого сорту». Чому полонені часів АТО та ООС не мають права на демобілізацію.

«У 2018 році, коли мені та іншим хлопцям цю довідку в СБУ видавали, ми одразу сказали, що вона неправильна, бо ми — військові, були в полоні у ворога. А нам відповіли, що іншу довідку видати не можуть. У 2024 році я таки звільнився з армії, однак не як колишній полонений, а як людина з інвалідністю. Але мені дуже прикро, що зараз в Україні ніби існує два сорти військовополонених — “правильні”, які потрапили в полон після 24 лютого 2022 року, і “неправильні”, як я, що без двох місяців три роки страждав у підвалах “ДНР”. І розстрілювали мене там, і череп проломили, і ребра мої ламали, і засудити мене там хотіли. Виходить, що нічого цього в моєму житті не було?» — говорить Микола.

Чому військовослужбовці, які до повномасштабного вторгнення перебували в полоні на окупованій частині Донецької та Луганської областей, сьогодні не мають статусу військовополонених, а отже, і права на звільнення з армії? І чи зміниться щось у цьому питанні? Відповіді hromadske шукало з військовими, юристами та народними депутатами.

У полоні статусів

«Перш ніж говорити про статус військових, які потрапили до ворога, потрібно врахувати статус певних подій. У квітні 2014 року після початку російської агресії в Україні була оголошена антитерористична операція (АТО), а не війна з воєнним положенням. З правової точки зору ми, так би мовити, на сході України мали справу з терористами, а не з ворожою армією. А терористи беруть заручників, а не полонених. Ось чому бійці, фактично перебували в полоні на території “ДНР/ЛНР”, офіційно в Україні отримали статус заручників. Хоча сенс терміна “заручник”, який визначається в Законі України “Про боротьбу з тероризмом”, мало відповідає ситуації з нашими військовими. У лютому 2022 року в Україні було оголошено воєнний стан, тому військові, які потрапляли до ворога після цієї дати, мають статус військовополонених», — пояснює адвокат адвокатського об'єднання «Актум» Оксана Доготер.

За її словами, хоча після 2022 року ми фактично воюємо з тим же ворогом, юридично йдеться про два різних для України юридичних статуси подій і їх учасників.

Тобто, наприклад, начальник медичної служби бригади «Азов» Євген Чуднецов, який з 2014 року захищає Україну і фактично був у полоні двічі — з лютого 2015 по грудень 2017 і з травня 2022 по липень 2023, — юридично був лише один раз.

«Журналісти мене часто просять порівняти умови утримання полонених до 2022 року і після. Але я можу говорити тільки про себе. Так, у першому полоні я міг отримувати продуктові передачі з дому, телефонні дзвінки, побачення з рідними. Під час другого полону нічого цього не було. Під час другого мене сильно катували, я майже вдвічі схуд. Але зуби плоскогубцями мені в першому полоні виїдали, коли я вважався заручником. Факти катувань і принижень були як у першому, так і в другому полоні», — розповідає Євген.

Він говорить, що справа не в умовах утримання і не в тому, коли українських військових більше катували — до чи після 2022 року, адже в цілому заручники та полонені — абсолютно рівні люди.

«Чому вони юридично відрізняються? Я не розумію, чому заручників не прирівняли до військовополонених автоматично», — запитує Чуднецов.

Тобто чому б у відповідну статтю Закону України “Про військову обов'язок і військову службу”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку” через кому або в дужках після слів “перебував у полоні” не дописати “був у заручниках”?

Дійсно, чи можна було б автоматично прирівняти військовослужбовців-заручників до військовополонених і чи можливий варіант “через кому”, hromadske запитало у народного депутата Соломії Бобровської, члена Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. У 2023–2024 роках вона активно відстоювала право колишніх полонених на демобілізацію.

«Я не знала про існування проблеми демобілізації заручників. Ви перша журналістка, яка звернулася до мене стосовно заручників часів АТО та ООС. Ні Служба безпеки України, ні Міноборони не спілкувалися з нашим комітетом з цього питання. Ніхто з військовослужбовців, колишніх заручників — не піднімав його перед нами. Ця проблема якось випала з виду. Не думаю, що можна буде автоматично прирівняти заручників до військовополонених. Мені потрібно вивчити це питання, розібратися», — сказала в коментарі для hromadske Соломія Бобровська.

Далі з цим же питанням ми звернулися до СБУ. Там відповіли офіційно: правова і соціальна захист заручників потребує законодавчого врегулювання.

Поки депутати будуть думати

Дійсно, чи Комітет Верховної Ради з національної безпеки, оборони та розвідки негайно займеться вирішенням проблеми військовослужбовців-заручників, чи вирішить її позитивно — сьогодні ніхто не скаже. А що ж робити цим заручникам, якщо вони захочуть демобілізуватися? Шукати, як Микола Герасименко, інші підстави для звільнення? У кого не вийде з інвалідністю — народити третьої дитини, доглядати за літніми родичами?

«Зовсім ні, — говорить юрист Оксана Доготер. — У них є правова можливість демобілізуватися саме як колишні заручники. Просто для цього їм потрібно набратися терпіння».

За словами адвоката, перше, що потрібно зробити бійцеві, — взяти в СБУ довідку, що під час АТО і ООС він був у заручниках.

«Той документ, який свого часу Микола Герасименко та інші заручники отримали від штабу Антитерористичного центру при СБУ, є по суті інформаційним листом, адже форма довідки і її зміст передбачені відповідним Порядком. І для підтвердження факту перебування в полоні необхідна довідка як певний тип певного законодавством документа. Правонаступником штабу Антитерористичного центру є Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Якщо військовослужбовець не отримав таку довідку ра