п’ятниця31 січня 2025
kod-ua.com

Винні чи жертви? Що військові думають про арешти генералів?

«Застосувати до Горбенка Артура Івановича, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Одночасно визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 25 мільйонів гривень», — зачитуючи ухвалу, говорить суддя Печерського районного суду Києва Ірина Григоренко. Журналісти, яких не пускали на понад чотиригодинне закрите засідання, уважно прислухаються, намагаючись розібрати хоча б ключові слова.
Виновные или жертвы системы? Как военные оценивают аресты генералов?

Такі справи щодо чотирьох бойових офіцерів за три роки повномасштабної війни ще не відбувалися. Цей процес викликав резонанс та жваву дискусію, зокрема серед військових: одні стверджують, що «судити мало», інші впевнені — це показові судилища, які принижують і лише демотивують армію.

Отже, чи це — зрада та справедлива відповідальність за незаконні дії, чи політична розправа і пошук козлів відпущення за прорахунки командування? Як реагують і про що тепер говорять в армії інші офіцери — у матеріалі hromadske.

Чому шукають винних за харківський прорив

Харківська область, 10 травня. Росіяни атакували українські війська кількома батальйонами піхоти о третій годині ночі, прорвавши кордон одразу в двох місцях — в напрямку села Липці та міста Волчанськ. Майже одразу окупанти захопили шість прикордонних сіл. 45 кілометрів кордону тут обороняла 125 окрема бригада ТрО, яка була змушена відступити. Бої тривали протягом п'яти днів.

Відбиттям наступу керував генерал-лейтенант, який тепер перебуває під вартою, — комбриг 125-ї Артур Горбенко. Кримінальну справу проти нього ГБР відкрила наступного дня після прориву кордону. А через місяць комбриг повідомив, що йде з посади.

У залі суду він не давав коментарів. Літнього ж часу для hromadske пояснював: була нестача озброєння та людей. Для утримання такої смуги оборони потрібно було в чотири рази більше особового складу.

«Важкого озброєння у нас не було. Мені дали підкріплення, але це був мінімум: кілька одиниць артилерійського озброєння, невелика кількість бронетехніки. Бригада прийняла свій бій з початку наступу», — говорив комбриг.

Так, була тимчасова втрата певних позицій, але я, як командир бригади, ці п’ять з половиною днів керував боєм. Вже на другий день ГБР порушило провадження. Таке враження, ніби матеріали були готові заздалегідь.Артур Горбенко, екс-командир 125 окремої бригади ТрО

І окреме питання в цій історії управлінські рішення, власне, вищого військового командування та фортифікації. З ними, як говорилося в розслідуванні hromadske, на момент наступу були серйозні проблеми. І відповідальність тут не на військових. Цим питанням займалася Харківська ОВА. Укріплення, на які витратили сотні мільйонів, десь були незавершені, десь незадовільні, а десь, наприклад, у Липцях, їх не було взагалі. А так звані «зуби дракона» лежали розкидані або вздовж доріг.

«Ми там були більше року. Хто б що не говорив, нам не соромно за виконані завдання. За всіма керівними документами, на 3,5-5 км повинен стояти батальйон. Ми ж тримали смугу в 45 км чотирма неповними батальйонами. Усі знають, і ми доповідали, що на такій смузі таким кількістю військовослужбовців утримати оборону неможливо», пояснив на умовах анонімності один із військовослужбовців бригади.

Але є й військові, які покладають провину за провал оборони, зокрема, на командирів.

«Слідство покаже, хто там і що там. Але моя думка — судити мало. Ми з Донбасу вийшли не в найкращому стані і прийняли фортифікації, яких фактично не було. А з зими, коли стало більше “200-х” і “300-х”, він доповідав, що ситуація контрольована», — сказав інший боєць 125 бригади в ефірі «Радіо Свобода» .

«Ось ті знамениті “зуби дракона” біля Липців купою просто лежать. А ось справжні наші укріплення, в яких ми ховаємось, щоб ви розуміли. У кожній такій норі сидить боєць», показує на відео стан підготовки до оборони екс-командир добробату «ОУН» Микола Кохановський. Відео, датоване 16 травня, оприлюднила його дружина. Сам Микола загинув менш ніж через місяць після цього.

Він служив солдатом в окремому стрілецькому батальйоні, командира якого полковника Іллю Лапіна суд також відправив під варту. Як і командувача оперативно-тактичної групи «Харків», генерала Юрія Галушкина.

«Що б ти не робив тебе зроблять козлом відпущення?»

«На першому фото заступник командувача ДШВ, полковник Юрій Алімович Галушкін, несе пораненого солдата з евакуаційної машини під час виконання завдань в Донецькому аеропорту (2014 рік). На другому фото бригадний генерал Галушкін, очевидно, у небезпеці (бо стоїть у "коробці" за склом), слухає суддю перед тим, як відправитися на два місяці в СІЗО. В очах генерала видно, що за все своє життя і добропорядну службу в армії це найболісніше приниження для нього», пише «кіборг» і начальник патрульної поліції Євгеній Жуков.

Багато військових також висловилися на підтримку генералів, враховуючи спосіб затримання та мільйонні застави. І висновок, який напрошується і загущує повітря в офіцерських колах, звучить приблизно так: схоже, мета не розібратися і виправити помилки, а призначити крайніх у поразках.

Це просто сигнал усій армії та суспільству, що нарешті у нас знайдені винні в проблемах, які, на жаль, вже стали системними на фронті. Ось і все.Олександр Погребицький, командир батальйону безпілотних систем

Особисто знав і служив з Юрієм Галушкиним та комбатом Олександром Погребицьким. Коли на початку великої війни Галушкін був командувачем Сил тероборони