«Я планував вчинити самогубство». Як психіатри лікують військових від наслідків війни.

«Ставляться по-людськи. Чесно, не очікував»

До великої війни в «Павлівці» в основному лікували людей з важкими психічними захворюваннями. Пізніше додалася нова когорта пацієнтів — військові. У червні 2022 року для них відкрили окреме відділення, спочатку на 40 ліжок. А вже в серпні минулого року його перенесли в інший корпус.

Зараз тут зайняті всі 70 місць. Ліжка не встигають охолонути: коли одного військового виписують, на його місце заселяють іншого. Конвеєр. В той день, коли ми прийшли в лікарню, тут прийняли чотирьох нових пацієнтів.

Посттравматичний синдром, панічні атаки, тривожність, наслідки вибухових травм — з такими станами зазвичай приходять військові. На службу повертаються майже всі.

Спочатку зустрічаємося з чоловіком у майці-морячці. У нього красиво підстрижена сива борода, в вусі сережка. Позивний Сивий дуже йому підходить. Пояснює, що з ним він ще з байкерського життя.

Представляється Вадимом Кононовим, 59 років. У цивільному житті — режисер і актор, грав в українських і російських фільмах. Народився в Конотопі, але коли ще був маленьким, сім'я виїхала до Росії. Виріс у Сибіру, закінчив у Росії філфак. Але доля все ж повернула його в Україну.

«У мене змішалися полярні крові: одна половина сім'ї живе в Санкт-Петербурзі, а друга — з Коломиї. Моя рідна мова — російська, але я вивчив українську, тому що потрібно знати мову тієї країни, де ти живеш. Це повага до цієї землі. Ти тоді стаєш одним з тих, хто тут живе», — говорить Кононов.

Чоловік приєднався до війська разом із сином в перші дні великої війни. Пройшов бої в Київській, Харківській, Донецькій областях. Був мінометником, зв'язківцем. Цього року став пресофіцером. На цій посаді хоче документувати історії військових.

В «Павлівку» потрапив через контузію. Втратив сон, підскочило тиск, тому начмед відправив на лікування. Спочатку Кононов не довіряв своєму лікарю-психіатру: мовляв, ще молода. Але швидко зрозумів, що вона розбирається у своїй справі. Те ж саме було і з психологом.

«Вони ставляться по-людськи. Чесно, не очікував цього. Для мене важливо це спілкування, а ще ми далеко від тригерів. Уявіть, мені в перші дні не хотілося йти додому. Тут гарна територія, гуляю, дивлюся на ці скульптури», — ділиться чоловік.

Поки говоримо, в палаті він один, хоч ліжок чотири. Біля кожного стоять гумові тапочки та тактичне взуття, а на кріслах і підвіконнику — рюкзаки в піксель. Через широкі вікна можна розглянути Кирилівські пагорби. В палаті ванна кімната з новим ремонтом, на стінах бірюзового кольору висять картини з глини. Між ними — ікона Архангела Михаїла.

«Це вже совок»

Кононов переживає, що більше ніколи не зможе заснути без препаратів. У квітні у нього «дембель», в заключенні додає: «Якось дотягну».

– Ну що у нас, кайфово, по-домашньому? — в палату заходить товстий чоловік. Здоровається з Кононовим. Це завідувач відділенням Ігор Дубінін.

— По-домашньому! — жваво відповідає пацієнт Кононов. Обіцяє, що після дембеля приїде сюди знімати кіно.

За словами Дубініна, збирати нинішню команду було непросто. Мало хто хоче працювати з військовими, та й до тривалого робочого дня не всі готові. Зараз на 70 пацієнтів — четверо лікарів-психіатрів.

Лікарні не вистачає психологів. Лікарів-психіатрів також потрібно більше, тому що на них зараз дуже велике навантаження. Чи будуть розширювати відділення — питання відкрите, тому що є проблеми з фінансуванням.

Лікування в «Павлівці» відбувається комплексно. Це медикаменти, психологічна допомога та корекція, різні види реабілітації, зокрема фізіотерапія. У будь-який момент військові можуть звернутися до психолога і розповісти про свої переживання. Також вони відвідують басейн або грають у футбол. Є час і на дозвілля.

Завідувач говорить, що перший поверх відділення з ремонтом, але другий — «це вже совок». Веде нас, щоб показати. Піднімаємося по сходах, в темному коридорі на підлозі старий лінолеум.

«Бачите, який красивий пол, які стіни, двері? Бомба! — Іронізує лікар і додає: Мені набридло випрошувати: дайте те, дайте ліжка...»

На першому поверсі облаштована зона з величезним акваріумом і телевізором, там хлопці грають у ігри. На другому — значно бідніше. На запитання про те, чи допомагає держава і місто, лікар не відповідає. Але по всьому видно — грошей не вистачає.

Дубінін нас залишає, бо у нього багато роботи. Фотографуємося у стіни з прапорами від бійців, які тут лікувалися. Далі екскурсію проводить ерготерапевт Михайло Парфенов. Сам він ветеран, має нагороду за оборону Києва, а ще — майстер спорту з кікбоксингу.

Заходимо з ним у спортзал, який до появи відділення для військових був просто складом. Його облаштували волонтери та небайдужі. Зараз туди приходять не тільки пацієнти, але й співробітники, говорить Парфенов і показує відео, як лікар з іншого відділення підтягнувся на перекладині.

«Активніше всього у мене займалися хлопці після полону. А ще пам'ятаю чоловіка з ампутованою рукою, який щодня приходив на бокс і теніс, але все одно просив ще більше тренувань», — розповідає ерготерапевт.

«Якщо не хочеш жити, витрать життя на користь»

Виходячи з лікарні, знайомимося з Іваном. Він хвалить місцевих лікарів — мотивовані та намагаються допомогти бійцям. Немає такого, як за «совка», де дали б таблетку і стежили, щоб не втік.

«Ч