«Там тривають обстріли, але вони приїжджають сюди на екскурсію». Як живе музей у Батурині, що відновився після російських атак.

Зараз у Батурині проживає трохи більше 2 тисяч людей, а сам місто більше нагадує село, але в XVII-XVIII століттях це була гетьманська столиця з населенням понад 10 тисяч осіб. Поки сюди не прийшла росія. До неї звідси — трохи більше сотні кілометрів.

Коли почалася Північна війна між московським царством і Швецією, тодішній гетьман Іван Мазепа разом із козаками спочатку воював на боці Петра I. У 1708 році він вирішив перейти на бік короля Карла XII, оскільки цар фактично відмовився захищати українські землі.

Дізнавшись про це, Петро I в знак помсти наказав стерти з лиця землі Батурин, а всіх його жителів — вбити. За різними оцінками, московити вбили тут до 15 тисяч людей, включаючи тих козаків, які до останнього захищали столицю.

Через кілька років місто відродив інший гетьман — Кирило Розумовський, якому судилося стати останнім главою середньовічної козацької держави. Він знову зробив Батурин столицею, а на схилі років побудував собі великий палац і Воскресенську церкву, де його після смерті і похоронили.

Після смерті останнього гетьмана в 1803 році у палаці оселився син Кирила — Андрій. Він володів палацом до своєї смерті в 1836 році, але за 10 років до цього замок пережив великий пожежу, в результаті якої зазнав величезних руйнувань. Після смерті Андрія Розумовського палац перетворився на пустир, а сам Батурин залишався звичайним провінційним містечком.

Не байдужі нащадки Кирила Розумовського прагнули відродити палац. Таким був його правнук Каміл, який, живучи в Австро-Угорщині, виділив кошти на реставрацію палацу, щоб там надалі створили Музей народного мистецтва. Але цьому не судилося статися через водоверть Першої світової війни, а пізніше — революції 1917-1921 років. А в 1924 році палац знову потряс великий пожежа.

Постраждали й інші пам'ятки козацької епохи, але вже від рук комуністів. У 1927 році завідувач Конотопським краєзнавчим музеєм Олег Поплавський приїхав у Батурин з експедиційною групою та наказав відкрити склеп, де спочивало тіло Розумовського. Звідти вони викрали серце останнього гетьмана і сховали, а де воно зараз — досі невідомо.

За відновлення пам'яті про колишню гетьманську столицю взялися в перші роки незалежності. У 1993 році тут створили однойменний заповідник, який розмістився в одному будинку — Будинку генерального суду (він же дім Василя Кочубея — генерального судді під час гетьманства Івана Мазепи).

А вже в 2008 році — до 300-річчя Батуринської трагедії — за програмою Віктора Ющенка тут відбудували цитадель зруйнованої фортеці, а заповідник отримав статус національного. За це вдячні батуринці назвали на честь четвертого президента України провулок, що веде до заповідника.

«Нас обійшла окупація, але ми все чули і чуємо»

У 2022 році, коли російські колони йшли наступом на Київ через Чернігівську область, колишня козацька столиця постійно здригалася від вибухів, проте не опинилася під контролем ворога.

В даний час з сусідніх Конотопа і Глухова добре чути звуки прильотів російських УАБів і ракет, але, на щастя, сам Батурин від обстрілів не постраждав. Нещодавно місто спіткала ще одна біда: росіяни отруїли річку Сейм, і у водоймі вимерло чимало риби. Любов згадує — сморід був по всьому місту.

У перші дні великої війни музейники почали ховати пам'ятники. На вікна наклеїли плівки, а поблизу історичних будівель наклали мішки з піском, щоб захистити їх від прильоту уламків і пожеж. Воскові фігури українських гетьманів сховали в підвалі.

Про туристів на початку повномасштабного вторгнення мова не йшла, але влітку вже стало спокійніше, і відвідувачів почали приймати. А вже восени 2022 року «Гетьманська столиця» зрівнялася за кількістю гостей з Києво-Печерською лаврою, яка до цього приймала найбільше гостей — понад 1 млн осіб на рік.

«У 2021 році, незважаючи на COVID-19 і все інше, ми прийняли 177 тисяч відвідувачів. Війна, звичайно, вплинула, тут не можна порівнювати взагалі. Але от у минулому році ми прийняли близько 70 тисяч відвідувачів. І це ще не враховуючи наших онлайн-виставок», — хвалиться Любов.

Шість працівників заповідника зараз захищають країну — це наукові працівники, заступник директора, охоронець і електрик. Всі пішли на фронт добровільно.

«Ми постійно розповідали про Батурин, але нас не розуміли. Тепер розуміють»

Любов веде до храму Воскресіння Господнього — невеликої дерев'яної церкви, яка стоїть посеред двору цитаделі. Її відбудували разом з фортецею в 2008 році, а тепер тут по великих святах, включаючи річницю Батуринської трагедії, проводять церковні служби.

Всередині сонячні промені падають на військові прапори, що висять над портретами загиблих військових з Батуринської громади. Трогательним голосом говорить: «Це тепер наші небесні воїни».

Коли в 1708 році московити підійшли до Батурина і увірвалися в місто, батьки намагалися врятувати дітей і сховали їх у найбільш укріпленій частині фортеці. Тут ховалися й деякі цивільні. Проте, коли військо Меншикова увірвалося в місто, московити не помилували нікого і вбили всіх, хто тут ховався, а церква була повністю знищена.

Ми спускаємося в крипту храму, де спочивають останки вбитих батуринців, в тому числі дітей. Любов вказує на фото останків, знайдених під час розкопок, коли відновлювали фортецю, — це останки 14-річної дівчинки, яка ховалася від пожежі в зерновій ямі. Вона померла від удушення.

Поряд з гробами, де спочивають останки