Збив 16 «орланів» і російський вертоліт. Але звання Героя України отримав лише після загибелі.

Довга дорога до мрії

Андрій народився з бажанням бути військовим. Зовсім маленьким хлопчиком він вправно командував своїми двома старшими сестрами — у дитячих іграх вони були його солдатами. Трохи підріс — батько купив йому пневматичну гвинтівку. У саду Андрій ставив на пень порожні банки, щоб тренуватися у стрільбі.

«Він дуже цікавився історією України. Багато книг з історії читав — про період козацтва, визвольну війну УНР, Горліса-Горського любив. Він шукав у минулих подіях коріння наших сьогоднішніх проблем. Ми з ним багато говорили про українську історію, адже і мене вона цікавила. Ще школярем він мені казав, що скільки існує росія, стільки вона намагається знищити Україну, тому наша війна з нею неминуча, і ця війна буде важкою і довгою», — згадує мама Надія.

В одному з своїх інтерв'ю вже фронтовик Лінійчук говорив, що наш північний сусід психічно хворий. Сам живе в бруді і нас, українців, хоче туди затягти. Тому нам потрібно його перемогти, щоб назавжди звільнитися від його згубного впливу.

«Потрібно розуміти, що від цього залежить доля нашого народу, як би голосно це не звучало», — казав Андрій.

Мрію про армію він зміг здійснити лише через шість років після закінчення школи.

Андрій отримав атестат у 2014 році, якраз почалася АТО. Розмови сина про професію військового вже несли загрозу для батьків. Але в родині Лінійчуків мати з батьком ніколи не були категоричними з дітьми. Захотів Андрій подати документи до військової академії — не забороняли, але й не заохочували.

Але курсантом він не став — звик займатися своїми справами особисто і трохи не розібрався з алгоритмом подачі документів, який того року через початок російської агресії став у військових вузах досить заплутаним.

Рік навчався Андрій у Київській політехніці і кинув. Попросив за це вибачення у батьків, пояснив: «Це не моє».

Знову хотів вступати до військової академії. Але через отриману травму не пройшов медогляд. Для хлопця це був жорстокий удар. Йому вже виповнилося 18, тому думав відправитися в армію за контрактом.

«Я його відговорила. Говорила, щоб він отримав якусь цивільну спеціальність — ким він буде працювати, коли закінчиться АТО? Андрій пішов навчатися на лісовода в Поліський національний університет. Йому подобалося, він серйозно піклувався про екологічні проблеми. Ми думали, що він знайшов себе. Закінчив бакалаврат, викладачі і я радили йому вступати до магістратури. Він не захотів. Сказав мені, що вже одного разу мене послухав, а тепер піде в ЗСУ», — розповідає старша сестра Андрія, Наталія.

Вже під час повномасштабної війни Андрій жартував, що він, дипломований лісовод, працює за спеціальністю, вибираючи позиції в посадках і лісах…

У липні 2020 року він підписав контракт з 95 бригадою — в ЗСУ з'явився боєць з позивним Кельт.

«Брат тоді просто переживав ейфорію. Я була щаслива, що він дождався цього моменту», — згадує Наталія.

Найкраща робота у світі

В подальшому в одному інтерв'ю Андрій говорив, що вирішив почати службу солдатом, щоб розуміти військову справу з нижчих посад.

«Андрій вважав захист родини і Батьківщини справжньою чоловічою справою. І справою справедливості. Йому завжди було боляче, коли хтось ущемляв чиїсь свободи, коли більш сильний ображав більш слабкого. Він дуже ретельно готувався до служби в армії — здоровий спосіб життя, бокс, рукопашний бій, різні курси: школа виживання, такмед, школа молодих командирів. А мене його активність і цілеспрямованість навіть насторожували, я розуміла, що в його житті буде багато небезпеки», — говорить Надія.

Після 2022 року йому багато разів пропонували пройти офіцерську підготовку — категорично відмовлявся. Хотів бути прямо на лінії зіткнення.

«Для нас з ним це була найкраща робота у світі. Ми з ним жили бойовими діями. Це відчуття, що ти зараз захищаєш свою державу, не знаю, як це пояснити, це потрібно відчути. Андрій умів це відчувати», — говорить Олександр.

З початком повномасштабної війни Андрій був оператором на ЗРК «Стріла-10». А потім його відправили за кордон на навчання — освоювати секрети натовських ПЗРК. Кельт став першим, хто в реальних бойових умовах збив ціль із Starstreak.

«Багато їздять навчатися — і без толку повертаються звідти. А він не даремно їздив, відповідально підготувався. За що б не брався — ставав професіоналом», — згадував про Андрія його побратим з позивним Монтана.

«Він першим з наших хлопців поїхав на навчання. Так відточив свої навички, що будь-яка ціль злітала — і він її відразу чув, розумів, що це і звідки йде», — додає побратим з позивним Кувалда.

Хлопці згадують, що Андрій був відчайдушним. За ради справи не те що на нуль — на «мінус», до русні під бок поїде.

«Я десь місяць був при ньому водієм. Він нічого не боявся, дуже мужній. Вибирав і відкриті позиції, якщо з них йому було зручно стріляти. А деякі хлопці і в посадку з ракетами боялися їхати. Ми з ним раз заблукали, на мінне поле заїхали. Але він молодець, жодної паніки. Ще скажу. Хлопці боялися йти в піхоту, Андрій — ні. Завжди першим руку піднімав, коли шукали добровольців йти в піхоту. І в офіцери не ліз. Хотів бути з нами. Ми з ним з Любарського району обидва, це він мені позивний придумав», — розповідає побратим Земеля.