«Найскладніше, що я, військовий, не зміг захистити себе, адже варто тільки "показати характер" — катування посилюються». Відновлення після полону.

Зараз жінка проходить реабілітацію у львівському Центрі ментального здоров'я.

«Психіка людей, які пройшли полон, зазнає глибоких травм — через насильницьку ізоляцію, катування, приниження гідності. Ці люди не раз заглядали в очі смерті, пережили дуже сильний стрес. У полоні рівень небезпеки, страху настільки великий, що свідомість вже не може контролювати цю ситуацію. Там людина виживає завдяки інстинкту самозбереження — це завжди недовіра до інших і до ситуації. Тому після полону психіку колишніх полонених потрібно адаптувати до безпечних умов життя», — зазначає керівник Центру ментального здоров'я Олег Березюк.

Що означає — адаптуватися до життя після полону? Чи однаковий процес адаптації у чоловіків і жінок? Яких ситуацій потрібно уникати, щоб не нагадувати людині про загрози полону? Чому після полону потрібен психотерапевт?

hromadske поїхало до Львова, щоб разом із фахівцями Центру ментального здоров'я та його пацієнтами розібратися, в якій допомозі від психотерапевтів потребують колишні полонені.

Від ейфорії до депресії

У кожного, хто побував у лапах росіян, своя історія. Однак за словами військової Мар'яни Мамонової, яка пройшла російський полон, всі вони, повертаючись додому, проходять один шлях. Первісний його етап — ейфорія від раптово здобутої свободи. З моменту звільнення Мар'яни минуло більше двох років, і зараз вона вже як психотерапевт допомагає військовим, колишнім полоненим кремля.

«Перший місяць вдома після полону у мене був дуже насичений: я хрестив дітей своїх друзів, гуляв на весіллі, приймав запрошення на дні народження. Я постійно кудись їхав, постійно якісь події», — ділиться Тимур, колишній офіцер 36 бригади, який провів у полоні більше двох років.

«Мені хочеться надолужити все, що я пропустила в полоні — сучасну моду, магазини, театри, прогулянки. Все цікаво, все мене радує, все хочеться знати», — додає Ірина, колишній кухар полку «Азов», яка провела в полоні два з половиною роки.

Мар'яна Мамонова говорить, що така радість життя триває близько двох місяців. Людина прагне реалізувати все, про що мріяла в полоні. А потім ейфорія закінчується.

«У полоні ти витрачав всі свої ресурси, щоб вижити. А тепер починаєш аналізувати ситуацію, і пережите тебе пригнічує. Людина провалюється в депресію, уникає спілкування. Але їй не хочеться втекти від суспільства, а скоріше від самого себе. На непорозуміння з боку рідних і знайомих людина починає відповідати злостю. Іноді мені здається, що повернені з полону люди довгий час самі не знають, як вони хочуть, щоб з ними спілкувалися. Тому що не знають, які вони зараз і наскільки масштабно їх змінив полон», — розповідає Мар'яна. Весною 2022 року вона потрапила в полон як лікар 36 бригади і була звільнена майже через пів року, буквально за чотири дні до своїх пологів.

За її словами, через депресію, прагнення до усамітнення, агресії проявляється реальний стан травмованої психіки колишнього полоненого.

«І це нормально. Таким чином організм сигналізує про своє емоційне, психічне виснаження. У цей момент обов'язково потрібно звернутися до психотерапевта, щоб разом з ним пройти цей етап. Самостійно долати ці проблеми дуже складно», — зазначає Мар'яна.

Але сам факт звернення до психотерапевта ще не гарантує успіху. Потрібно, щоб колишньому полоненому захотілося в розмовах зі спеціалістом бути щирим і відвертим. А з цим — проблема.

«росіяни швидко вчать не довіряти нікому. У тебе в полоні виробляється звичка мовчати — щоб не нарватися на побиття, щоб на тебе не донесли», — говорить Вадим, офіцер 35 бригади, який провів у полоні більше двох років.

За словами Олега Березюка, умови перебування в полоні підривають одне з базових людських переживань — довіру до себе, до інших людей, до середовища, до своїх почуттів, навіть до свого тіла.

Тому дуже важливо відновити цю довіру. Передусім — через «місток довіри» з психотерапевтом.

«На початку спілкування з психотерапевтом люди говорять про все, окрім пережитого в полоні. Вони як би заперечують свій травматичний досвід. Їм настільки не хочеться згадувати про пережите, що спостерігається погіршення пам'яті. І тому не треба відразу говорити з ними про полон. Потрібно просто говорити — про що їм хочеться. Але поступово ми з ними все ж повертаємося до цього травматичного досвіду. Треба згадати все, пережити, виплакати, прийняти і відпустити — ось як це працює. Це тривалий процес», — говорить Мар'яна Мамонова.

Жінкам — краса, чоловікам — спортзал

За словами Олега Березюка, один з найефективніших методів роботи з колишніми полоненими — пролонгована експозиційна терапія. Це коли пацієнт разом з терапевтом, якому вже довіряє, повертається до найдраматичніших епізодів свого травматичного досвіду.

«Але з психотерапевтом він вже проживає їх у безпечних для себе умовах. Поступово пережите осмислюється вже як історія з минулого. З актуальної пам'яті воно переміщується в пам'ять "архівну", без емоцій. Періодично пацієнт зможе актуалізувати для себе цю історію — це як сльози на кладовищі. А потім знову перевести спогад у безболісну архівну пам'ять. Тобто йдеться про те, щоб людина могла керувати своїми емоціями щодо минулих подій», — пояснює Березюк.

Вадим свідомо не розмовляє про полон з батьками — вважає, що їм достатньо болю і переживань. Розповідати про полон знайомим не хоче. А от Мар'яні Мамоновій — так. Тому що вона може дати пораду, яка дійсно виявляється корисною.

«Мар'яна сама пройшла полон. Вона розуміє мене. Я багато говорив з нею, як наді мною росіяни знущалися, коли дізналися, що я воюю з ними з 2014 року. Найскладніше