«Спускайтесь на низи!» Командир «Азова» Лемко про співпрацю з генералами та проблеми на фронті.

60-70% дронів у батальйоні — від волонтерів

Ситуація на фронті зараз дуже складна. Росіяни просуваються майже на всій лінії розмежування: від Курської області до Запоріжжя. Чому? Чому у росіян 2024 рік вдався?

Зараз по всьому фронту дійсно напружена ситуація, противник максимально залучає свої резерви та живу силу. Але потрібно також зазначити, що у них резерви закінчуються, адже не від легкого життя вони просять корейські війська про допомогу. У противника є один нюанс: він своїх людей не шкодує і навіть не намагається забрати «трьохсотих» і «двохсотих». Для них елементарно — відправити 100 людей на убій в один бік.

Ми ж намагаємося берегти кожну людину. І найголовніше — евакуація поранених хлопців. Зараз проблематично навіть забрати тіло, але ми намагаємося. Будемо відверті, навіть забираючи тіла наших хлопців, несемо втрати. У росіян такого немає. Вони ставляться до свого особового складу як до худоби, а потім їм привозять нових.

Так, у них є дрони, артилерія, але у нас також йде розвиток цього. Не в таких великих масштабах, як ми хочемо, це правда, але головна проблема — це люди, особовий склад, ми їх цінуємо, а вони своїх — ні. І вони на цьому виграють, це реалії війни.

Що ми можемо протиставити цій безкінечній російській піхоті?

Розум, креативність і технології. Це єдине, що ми можемо. Ми намагаємося, щоб піхота противника навіть не доходила до наших позицій, щоб їх дрони не долітали до наших хлопців і щоб ми могли провести евакуацію, ротацію і інше.

На мою думку, технологічний бум — це коли ми FPV-дронами збиваємо їхні крила. Але противник також адаптується, дистанційне мінування, різні FPV-дрони на оптоволокні, які вже несуть велику масу. Зараз дуже багато [вирішують] FPV-дрони.

Яка частина дронів у вашому батальйоні від волонтерів?

Десь 60-70%. Нам держава дає дрони, але не в такій кількості, як ми хочемо.

«Це війна: будуть перемоги, будуть поразки»

«Азов» зараз тримає ділянку фронту між Нью-Йорком і Торцем. Яка там ситуація?

Складна, але хлопці тримаються. Противник проводить щоденні штурми і мінімум раз на тиждень намагається прорватися на техніці. За 2,5 місяці ми завдали ворогу вже більше тисячі втрат особового складу і майже десятки — техніки.

Навпроти нас стоять наші давні «друзі» — Дев'ятий полк «ДНР», зараз вже мотострілкова бригада, яка була навпроти нас у Широкино. Вони стояли з Широкино по Чермалик, а з Чермалика в бік Нью-Йорка стояла Перша Слав'янська. І зараз ми проти них також воюємо. Вони перші наступали у 2022 році, дуже сильно отримали, але перед цим ми з ними воювали кілька років. З їх артбригадою «Кальміус», також нашою давньою знайомою, у нас було дуже багато артдуелей, і зараз проти них знову воюємо. Вони там вважають, що нам кровну помсту потрібно віддати, але щось важко їм дається.

Наші військові кажуть, що ми навчали їх воювати. Особливо в перші місяці вторгнення багато з цих підрозділів були більш готовими, ніж російська регулярна армія.

Так, звичайно, вони були практиками, я цього не приховую. Ми внесли дуже великий внесок у їхнє навчання. Противник вчиться, і дуже сильно вчиться. Зараз нова тактика: вони міста не беруть, вони їх обходять.

Так, ми нещодавно бачили це в Селидовому.

В Торці вони зайшли зверху. І чому вони йдуть на багатоповерхівки? Тому що це за рельєфом найвища точка — якщо вони будуть їх контролювати, вони звідти будуть тримати всю логістику в Торці.

Я просто після ситуації на Покровському напрямку і цих стрімких просувань боюся дивитися на DeepState.

Я з багатьма про це говорю. Дійсно, десь депресняк спіймали, багато розчарованих, тому що не знають, що далі. Я всім кажу: це війна, будуть перемоги, будуть поразки. Але нам потрібно робити правильні висновки і більше цього не допускати.

Але робимо ми їх?

В основному робимо. Я не кажу про глобальні, а на тактичному рівні робимо. Зараз дуже багато здорових бригад, з якими дуже приємно працювати, тобто ми розуміємо один одного з півслова, і найголовніше — допомагаємо один одному.

Зараз приїжджаєш у більшість бригад, а вони тобі і з БК допоможуть, і нові технології дадуть, нові ідеї. Це взаємодія, допомога один одному — це якраз те, що ще тримає нас, такий стержень.

Скільки військові можуть тримати свій стержень? Воювати так довго в такій війні дуже важко, ще й з відсутністю нормальних ротацій, повноцінних відпусток.

Я оптиміст: у мене стакан наполовину повний. Коли ми йшли в 2014 році, я не думав, що так затягнеться на 10 років. Ми йшли на рік-два. Коли в 2022 році це все почалося, всі ми також думали, що через рік-два все закінчиться.

Ми вже три роки воюємо. Як? Не знаю. Це магія. Чудо — це наші хлопці, це наша піхота, це наші волонтери, це наш тил, як не крути, це потрібно також визнати.

Я люблю історію. Навіть якщо читати нашу історію України, скільки у нас було моментів втратити свою націю? Дуже багато, навіть за останні 100 років. Як ми виживали? Чудом. І я сподіваюся, що це чудо знову на нашій стороні.

«Мені як комбату не соромно поїхати до ротного з ТрО і попросити допомоги»

Хотіла повернутися до початку нашої розмови — про те, що росіяни переважають у особовому складі. Може, проблема в тому, що закон про мобілізацію був прийнятий занадто пізно?

Це як один з факторів, тому що проблем було дуже багато. Я не хочу нікого критикувати, але мені прикро, що коли ми в «Азові» відкривали рекрутингові центри ще в 2016-2017 роках, почали робити рекламу, всі нам говорили, що ми медійне підрозділення, що ми