На фоні критичної втоми в армії важливість психологічної підтримки бійців, якій раніше майже не приділяли уваги, — здається, нарешті усвідомлюють. Головнокомандувач пообіцяв перезавантаження цього напрямку, а в Міноборони створили профільне управління. На зміну старій системі морально-психологічного забезпечення (МПЗ) нещодавно прийшла система психологічної підтримки персоналу (ППП).
Чи означає зміна назви зміну старих підходів? Чому кількість військових психологів зросла, а якість — ні? Як це впливає на кількість СОЧ? Чому позитивний досвід у бригадах — скоріше виняток, ніж правило? Що кажуть у Міноборони і як реформа ледь не пішла коту під хвіст — у матеріалі hromadske.
На даний момент на рівні бригади функціонують групи контролю бойового стресу, які працюють з бійцями безпосередньо після бойових завдань і повинні ідентифікувати тих, хто потребує відновлення.
Паралельно на рівні батальйонів створили групи психологічного супроводу і відновлення.
Крім того, кожна бригада повинна розгортати пункт психологічної допомоги — певний «стабпункт» на шляху до подальшої реабілітації.
Звучить фантастично. Але в реальності більш розгалужена система зіткнулася з нестачею фахівців.
«Реальність така, що, по-перше, не знайдеш такої кількості військових психологів. Якщо раніше було важко знайти п’ять психологів на бригаду, потім потрібно було знайти десять, а тепер — кілька десятків. Де їх взяти? Я ще не зустрічав жодної бригади, в якій було б десять кваліфікованих психологів на такі посади», — стверджує в розмові з hromadske лікар-психіатр, а нині начальник групи контролю бойового стресу в 67 окремій механізованій бригаді Олег Гуковський.
Замисел непоганий. Але гірше всього в цьому всьому — підміна понять. Тому що з кількох десятків посад офіцерів-психологів по суті є буквально кілька, які мають освіту і досвід. Інші — люди з абсолютно різним бекграундом.Олег Гуковський, начальник групи контролю бойового стресу в 67 ОМБР
За словами Гуковського, проблема в тому, що на нові посади заходять в основному ті ж кадри, які були в попередній системі морально-психологічного забезпечення, або, як їх називають, «емпешники» з певною «замполітською» традицією.
«Про психологічне забезпечення як таке у них мова не йшла і не вимагалося психологічної освіти. Їхня роль була заточена на виховну роботу та організаційні завдання заступника командира батареї або батальйону. Потім їх перекваліфікували. Тобто назва змінилася, а суть — ні», — додає Наталія Грицюк, офіцер відділення психологічної підтримки персоналу 128 гірсько-штурмової бригади.
Деякі такі групи психологічного супроводу було б справедливіше називати групами юридичного супроводу. Адже фактично вони займаються в основному службовими розслідуваннями. Тобто тим, чим займалися «емпешники» у своїх ротах. Ось і все.Олег Гуковський, начальник групи контролю бойового стресу в 67 ОМБР
Якими б не були спроби перезавантаження психологічної підтримки в армії, ще одна поширена проблема, про яку говорять у більшості підрозділів, — несумісне з посадою навантаження. Йдеться, зокрема, про службові розслідування.
Суїцид, самовільне залишення частини, дезертирство, втрата майна, безвісти зниклі тощо — в основному ведення цих справ лягає на плечі офіцерів з тих же груп психологічного супроводу і відновлення. Хоча це суперечить здоровому глузду. Тому що, як сказала офіцер в одній з таких груп, виходить, що «той, хто надає тобі психологічну допомогу, може тебе і покарати».
Хоча ні в яких посадових обов'язках необхідності вести службові розслідування не прописано. Це скоріше робоча необхідність. Або ж пережиток. Оскільки деяким бригадам вдалося все ж розділити ці обов'язки. Все залежить від розуміння і волі командування.
«Відповідно до наказу 305 ці розслідування взагалі заборонено робити (відділенням психологічної підтримки персоналу — ред.). У нас ніхто їх не робить, для цього є головні сержанти. Виключення — суїцид. Тому що це дійсно стосується психолога. Але у багатьох бригадах ці розслідування проводяться. Ну звичайно, тоді у них не буде часу на підтримку людей», — каже про роботу 128 ОГШБ Наталія Грицюк.
Досвід 128-ї в психологічній реабілітації бійців — скоріше виняток, ніж правило. Там запевняють: відновленню особового складу сприяє командування. Тому військових при першій можливості направляють у реабілітаційні центри або на відпочинок. Цього року hromadske знімало сюжет про їх пункт психологічної допомоги. Наразі він адаптований під більше число людей.
«У нас це дуже розвинуто. Ми самі їздимо і працюємо з людьми. Наші пункти психологічної допомоги знаходяться в кожному підрозділі. Наприклад, виявили людину з реактивною тривожністю і тому подібне — його відразу беруть на ППП у підрозділі, проводять всі необхідні скринінги, а потім передають нам (в бригадний пункт психологічної допомоги — ред.) на 7 днів. Тобто в цілому людина проводить 10 днів на реабілітації, може переключитися, вийти з цієї бруду і видихнути», — говорить Наталія.
Але я знаю, що є гіркий досвід в інших бригадах. Є такі, де взагалі немає поняття, що таке пункт психологічної допомоги.Наталія Грицюк, офіцер відділення психологічної підтримки персоналу 128 гірсько-штурмової бригади
В інших підрозділах картина дійсно інша. Співрозмовник hromadske в одному з