«Можемо зробити більше». Чим живе українська оборонна промисловість і які перешкоди заважають її розвитку.

У 5,3% зростання української економіки у 2023 році оборонна промисловість внесла внесок на рівні 1,5%, за підрахунками Мінстратегпрома. Ця частка може бути значно більшою — потенціал до зростання в індустрії є, лише б був приток нового інвестиційного капіталу та вирішення регуляторних проблем.

З оборонного бюджету в 2,2 трильйона гривень у 2024 році на виробництво та закупівлю української зброї йде всього 246 мільярдів гривень, тобто трохи більше 10%. Інші витрати — це зарплата військовослужбовців, їх харчування та лікування.

Оскільки в державному бюджеті на наступний рік закладено такий же рівень витрат на оборону, то, ймовірно, українська оборонна галузь поки що матиме приблизно 250 мільярдів гривень — хоча ще в 2023 році її обсяг був удвічі меншим.

«У кожного українського виду озброєння є свої переваги та недоліки, але вкрай важливо, щоб це озброєння просто було. І наш військово-промисловий комплекс з цим завданням справився дуже добре», — зазначає військовий аналітик Іван Киричевський.

Отже, в чому сила української оборонної промисловості і що заважає їй розвиватися — розбиралося hromadske.

Що робить українську оборонну галузь сильною

Приблизно дві третини українського оборонного ринку займає державна компанія «Українська оборонна промисловість» («Укроборонпром»), а третина — приватні компанії.

Всього на ринку працює близько 500 компаній — це 300 тисяч працевлаштованих людей. Якщо застосувати порівняння, то на трьох військовослужбовців припадає приблизно один працівник в оборонній галузі. Один з найбільших роботодавців країни — державна компанія «Укрзалізниця» — налічує 190 тисяч працівників.

Українська зброярська індустрія має одну суттєву перевагу над зброярськими індустріями багатьох інших країн — вироблене в нашій країні озброєння може пройти випробування справжньою війною, реальними бойовими діями.

Військовослужбовці, які використовують українське озброєння, діляться своїми враженнями з виробниками, так досягається прогрес у цій сфері.

«За півроку ворог адаптується до нашої зброї, тому технічне рішення вмирає, — пояснює Тарас Шандура (Аякс), заступник командира 92 ОМБр. — Якщо виробник не спілкується з бойовим підрозділом, він не розуміє ситуації. Після такої комунікації виробник повинен швидко змінити свій виріб».

Саме це додає плюсів українському озброєнню, адже спілкуватися з закордонними виробниками важче. Але це не єдине перевага.

«Українська галузь дуже сильна саме в роботизованих системах, будь-якій автоматизації армії, — говорить Катерина Михалко з “Технологічних сил”. — У нас людиноцентричний підхід, щоб все ж воювали роботи, а не люди, де це можливо. Тому точно ставку слід робити на дрони, роботизовані системи».

Міністерство оборони разом з Міністерством цифрової трансформації, яке також займається закупівлею безпілотників, вже уклали контракт на 1,8 мільйона дронів на суму майже 147 мільярдів гривень на 2024-2025 роки. Йдеться про глибинні ударні дрони (Deepstrike-камікадзе), FPV-камікадзе, розвідувальні коптери типу DJI Mavic, розвідувальні літаки та дрони-крила, а також ударні коптери.

Українські виробники здатні виробляти не менше 20 видів розвідувальних дронів, а також більшість інших типів безпілотників.

Компанія «Атлон Авіа» працює на ринку виробництва безпілотників вже більше десяти років, брала участь в закордонних тендерах. Її флагманський продукт — безпілотник А1-СМ «Фурія», який має функцію проведення артилерійської розвідки. Це один з двох безпілотних комплексів такого типу, який прийнятий на озброєння в Збройних силах України.

«Це штатний засіб артилерійської розвідки, тому попит на наші вироби є, — розповідає засновник компанії Артем Вьюник. — “Фурія” веде артрозвідку, супроводжує і обслуговує стрільбу, покращуючи її ефективність».

«Ми вдосконалюємо наші діючі вироби, розробляємо нові, — додає він. — Будемо й далі забезпечувати потреби армії в безпілотних системах».

Про високий попит на безпілотники розповів hromadske і Олексій Бабенко, керівник компанії Vyriy Drone.

«Дрони користуються попитом — їх закуповують безпосередньо для держави, для військових частин, для волонтерів, — говорить Бабенко. — Нас обирають, тому що в наших дронах багато інновацій: системи наведення, спецзв'язок, а ще низька ціна, адже у нас понад 70% компонентів українського виробництва».

Українська компанія «Інфозахист» також має великий асортимент дронів, засобів радіоелектронної боротьби, технологій захищеного зв'язку, але не все це користується значним попитом. Найбільший інтерес серед усіх продуктів «Інфозахисту» викликає тактичний комплекс радіорозвідки «Пластун». Компанія почала поставки цих засобів для Збройних сил ще в 2018 році.

«”Пластун” — це портативний пеленгатор-радіоприймач, який дозволяє на рівні бригади забезпечити ситуаційну обізнаність про бойовий порядок ворога, — пояснює Ярослав Калінін, директор компанії “Інфозахист”. — До появи цих засобів таку інформацію надавала вища штаб, і були проблеми з повнотою, достовірністю, своєчасністю наданої інформації».

«Зараз ми краще розуміємо, як виглядає ситуація на полі бою з точки зору електромагнітного спектра, де розташовані позиції, як вони рухаються, — додає Калінін. — Але багато залежить, звичайно, від майстерності начальника розвідки, бригади та роти, які йому підпорядковані».

Прогрес в українському сегменті виробництва дронів досить швидкий, зокрема в результаті високої конкуренції серед компаній. Так, тільки на недавні «огляди», які проводили спільно Мін