Хірургія надії: як пластичні хірурги допомагають військовим повернутися до життя.

Старина: відрізані носи

Перші пластичні операції почали проводити в Стародавньому Єгипті та Індії.

Є трактат, написаний більше 1,5 тисяч років до нашої ери, в якому єгиптяни описали, як лікувати травми. Цікаво, що 30% трактату стосувалося відсутності носа. Виявляється, в ті часи, щоб психологічно знищити людину, їй відрізали ніс. Так карали за різні злочини, зокрема за подружню зраду.

Тому відновлення носів користувалося попитом. Стародавня індійська ринопластика передбачала пересадку шкіри з лоба або щоки на пошкоджений ніс. Лікар вирізав невеликий клаптик шкіри, залишаючи « ніжку». Потім перевертав його і накладав на пошкоджений ніс. Клаптик живився з судин у «ніжці», поки не приживався до нового місця.

У книзі британського історика Артура Бешема «Чудо, яким була Індія» зазначено: «Особливої уваги заслуговують пластичні операції стародавніх індійських лікарів — вони вміли відновлювати носи, вуха та губи, втрачені або покалічені в бою чи за вироком суду. У цій сфері індійська хірургія випереджала європейську до XVIII століття, коли хірурги Східно-Індийської компанії не вважали для себе принизливим вчитися у індійців мистецтву ринопластики».

У XV та XVI століттях італійські хірурги використовували подібний індійський метод. Для формування носа вони брали шкіру з руки, а не з лоба або щоки. Пацієнт повинен був тримати руку біля голови протягом 15-20 днів! Тільки після цього можна було відрізати «ніжку».

«Обидва методи абсолютно підходять для нашого часу. Я і той, і той пробував, але індійський краще, тому що ходити з піднятою рукою — довго і незручно. Індійський спосіб вважається золотим стандартом. Індійці взагалі просунуті: використовували і нитки з льону, і сухожилля тварин», — розповідає Дмитро Слосер.

За його словами, пластичну хірургію довго не визнавала церква. Мовляв, людина така, як є, за волею Божою, тому нічого не потрібно змінювати. Через це, наприклад, в Італії хірургів вважали злочинцями і ховали на неосвяченій землі разом з самогубцями.

Ситуація змінилася, коли в XX столітті Папа Римський Пій XII заявив, що схвалює пластичну хірургію, тому що вона лікує не лише тіло. Вона лікує і душі.

Війни XX століття: накладні маски, пацієнти-наркомани

У минулому столітті Перша та Друга світові війни залишили багатьох молодих військових з понівеченими обличчями. Снаряди перетворювали їх на криваве м'ясо. Через жахливі каліцтва поранені йшли на самогубства.

Але будь-яка війна дає поштовх до розвитку медицини. Провідний хірург часів Першої світової — новозеландець Гарольд Гілліс — методом проб і помилок намагався знайти шлях, який би поєднував функціональність та естетику. Говорив, що лікар зі скальпелем повинен бути схожим на скульптора, а не на сантехніка.

Справи в його часи просувалися важко, враховуючи, що антибіотиків ще не винайшли, а для знеболювання використовували опій. Це робило деяких пацієнтів наркозалежними. Проте під час військової кампанії Гілліс виконав більше 11 тисяч операцій і став таким профі, що іноді повинен був доводити, що створені ним ідеальні носи справжні, а не накладні. Це пов'язано з тим, що тоді набирали популярність маски, точно відтворюючі риси обличчя, які для поранених виготовляли скульптори.

«Коли я дивлюся на результати пластичної хірургії цього лікаря, то вважаю їх прекрасними. А пройшло більше ста років! Багато сучасних пластичних хірургів України були б раді отримати такий хороший естетичний ефект», — відзначає Дмитро Слосер.

Важкі поранення, обмороження, опіки, переломи та пошкодження нервів, які отримували солдати під час Другої світової війни, дали поштовх до переходу пластичної хірургії в окрему медичну спеціальність. З 1940 по 1970 роки в США та Європі було розроблено безліч унікальних способів пластичної корекції.

В колишньому СРСР до 1990-х не було окремої спеціальності «пластичний хірург». Існували свого роду інститути краси, де лікували дефекти шкіри. Зменшити живіт, виконуючи якусь операцію, могли звичайні хірурги. Ринопластикою (переломами носа та вродженими вадами, наприклад, лопоухістю) займалися лікарі-лор.

Уміє і вухо скласти, і ніс

Дмитро Слосер закінчив Львівський медичний інститут за спеціальністю «Хірургія». Освіту пластичного хірурга отримав на початку 2000-х в Ізраїлі.

«Коли я повернувся до Києва, то підійшов до одного відомого пластичного хірурга і сказав: “Хочу працювати в столиці, але є пропозиція їхати до Москви”. Він мені відповів: "Давай до Москви, там краще". Пізніше я зрозумів, що він хотів позбутися конкурента. Так на 12 років я застряг у Росії».

У розпал Революції гідності Слосер за покликом серця повертається в Україну. Робить операції, які покращують зовнішність. Його запрошують експертом в телевізійні проекти «Поверніть мені красу», «Я соромлюся свого тіла», «Говорить Україна» та інші. Паралельно займається реконструктивною хірургією, а саме реконструкцією вуха. Це унікальні операції, які вміють робити не більше 100-120 фахівців у світі.

Слосер першим в Україні виконав реконструкцію вуха японським методом, що дає найкращий естетичний результат. Він вирізав каркас для вуха з чотирьох ребер.

«Я в дитинстві захоплювався різьбленням по дереву. Це схоже», — жартує лікар.

Каркас вставляв